Мереживо заплутаних вулиць на межі між минулим та сучасним, тихий Уж, здається, завжди спокійний та мудрий, як і належить довгожителям, весняні пелюстки сакур і Липова алея, до верхів'їв дерев повна чужими мріями, ледь гірким присмаком кави та блакитним небом… певно, десь тут починається Ужгород…
Кожне українське місто, та й будь-яке місто взагалі, має ряд ознак, за якими його впізнають люди: манеру спілкування, погляди перехожих, асоціації, запахи і навіть свій характер, - повний набір живого організму, котрий дихає, старішає, оновлюється, рухається, переймається, відчуває. В іншому випадку, не маючи особливого зв'язку з людиною, місто помирає.
Це незвичайний мікросвіт мрійників і мандрівників, місто, яке має кілька облич, місто на роздоріжжі, котре, втім, радо приймає кожного, впускаючи його у своє життя.
Ужгород – місто весни, щоразу о цій порі воно прокидається для кожного і, здається, що квітучі сакури, - то букети, подаровані людині природою.
Проте буває воно сірим і холодним, замріяним і сонним, місто, яке Ярослав Медвідь назвав «маленьким Парижем», описавши ще один клаптик Ужгорода: «справжній досвід – вештання по квартирах, проживання у бібліотечному гардеробі, запам'ятовування з десятка речень по-мадярськи, літні жінки на різних ліжках у жебрацькому помешканні в одному з ужгородських подвір'їв…» Воно і справді буває різним, говорячи про про це місто, не можна сказати хороше воно чи погане, романтичне чи недоброзичливе… Ужгород потрібно сприймати саме таким, яким він є, лише тоді стає вам рідним.
Можливо, цей норовливий «характер» сформувався через ряд історичних подій, котрі загартували це маленьке і затишне місто. Та через це воно зберегло цілу купу таємниць, надій, сховало у своєму серці середньовічний замок зі своїми привидами та незвіданими підземеллями.
Здається, що для кожного, хто потрапляє сюди, Ужгород різний, своєрідний, особливий. Варто лише приїхати і переконатись в цьому.
Це місто друзів і чужинців, місто спокою і хаосу, місто, котре люблять або ненавидять, ніколи не залишаючись до нього байдужим.
Шимоняк Катерина
